Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Романюка Я.М.,Яреми А.Г.,

за участю представника публічного акціонерного товариства «Альфа- банк» Чернікової Любові Ігорівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 16 грудня 2014 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що оскаржуване рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 16 грудня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» (далі - ПАТ «Альфа-банк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є незаконним та ухвалене з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки справа про стягнення заборгованості за кредитним договором розглядалась без участі позивачки, повідомлень про час та місце розгляду справи вона не отримувала, тобто третейський суд вирішив питання про її права і обов'язки, хоча вона не брала участі у справі; спірні правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», а тому ця справа не підвідомча третейському суду відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила скасувати рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 16 грудня 2014 року.

Новозаводський районний суд м. Чернігова ухвалою від 8 липня

2015 року заяву ОСОБА_1 задовольнив: скасував рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз», ухвалене 16 грудня 2014 року в справі за позовом ПАТ «Альфа-банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; вирішив питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 8 вересня

2015 року ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 8 липня 2015 року скасував та постановив нову, якою в задоволенні заяви

ОСОБА_1 відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 жовтня 2015 року відмовив

ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

30 грудня 2015 року до Верховного Суду України звернулася

ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня

2015 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права ‒ при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У зв'язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від

8 вересня 2015 року та залишити в силі ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 8 липня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Альфа-банк» Чернікової Л.І., дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 27 серпня

2007 року між закритим акціонерним товариством Альфа-банк (далі - ЗАТ «Альфа-банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір відповідно до умов якого банк надав кредит у сумі 35 тис. доларів США, а остання зобов'язалася повернути наданий кредит і сплатити проценти за його користування у строк та на умовах, визначених кредитним договором, а саме до 27 серпня 2022 року

(а.с. 44-46).

Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» рішенням від 16 грудня

2014 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-банк» заборгованість у розмірі 424 тис. 548 грн 38 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 375 тис. 584 грн 43 коп., заборгованості за відсотками - 25 тис. 430 грн 43 коп., пеня - 23 тис. 569 грн 52 коп. Стягнув з ОСОБА_1 витрати на сплату третейського збору.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів.

У заяві ОСОБА_1 посилається на невідповідність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2015 року викладеним у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року (справа № 6-856цс15) та 21 жовтня

2015 року (справа № 6-831цс15) висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від

2 вересня 2015 року міститься висновок про те, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом від

3 лютого 2011 року № 2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

У постанові від 21 жовтня 2015 року Верховний Суду України зазначив, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 3895 ЦПК України та пункту 1 частини третьої статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Отже існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

ОСОБА_1 також указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм процесуального права в рішенні, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для порівняння ухвалах від 8 червня 2011 року та

25 листопада 2015 року.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2011 року, постановленій у справі за позовом про стягнення заборгованості за договором позики, суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що в разі пред'явлення позову про стягнення коштів в іноземній валюті суду необхідно в мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в національну за курсом, установленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Однак суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, цих вимог закону не врахував та стягнув суму боргу в іноземній валюті.

Ухвала від 25 листопада 2015 року постановлена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі за заявою про скасування рішення третейського суду, яким задоволено вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором. Суд касаційної інстанції, посилаючись на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 4 листопада 2015 року, скасував рішення суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд, зазначивши, що третейські суди розглядають будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку.

Тому існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.

Вирішуючи питання усунення цієї невідповідності та розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом від 3 лютого 2011 року № 2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз», про скасування якого просила ОСОБА_1, ухвалено 16 грудня 2014 року, тобто після внесення зазначених змін до Закону України «Про третейські суди».

Відповідно до статті 3895 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Установивши, що ОСОБА_1 є споживачем послуг банку і спір виник щодо заборгованості за кредитом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що така справа не підвідомча третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди».

Разом з тим суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, на вказану обставину не звернув уваги та відмовив у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, помилково пославшись на те, що спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів.

Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 8 вересня 2015 року не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню на підставі підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України із залишенням у силі ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 8 липня 2015 року, яка була помилково скасована судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 8 вересня 2015 року скасувати та залишити в силі ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 8 липня 2015 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема